Дидактичні ігри

Серед розмаїття ігор, які проводять у дошкільному навчальному закладі, чільне місце посідають дидактичні ігри. Вони особливі тим, що їх створюють дорослі й пропонують дітям. Ці ігри наповнені конкретним змістом, і супроводжуються певними правилами. Це навчально-розвивальні ігри, й педагоги широко послуговуються ними як засобом виховання та навчання для розширення уявлень дошкільнят, закріплення набутих знань і формування вміння використовувати їх на практиці, для полегшення та пожвавлення процесу навчання. Адже, коли розумове завдання розв’язується у ході доступної для дітей діяльності, яка зберігає ознаки гри, це приносить малюкам велике задоволення.

Тож дидактична гра — одна з форм навчально-розвивального впливу педагога на дитину. Вона стане йому в пригоді під час засвоєння дітьми будь-якого матеріалу, передбаченого програмою, і має проводитися під час спеціально організованої педагогом діяльності; може входити до музичного та інших занять, бути одним з елементів прогулянки, а також особливим видом діяльності. Друга мета дидактичної гри — суто ігрова, задля якої діє дитина. Це, зокрема, ігри, в які діти бавляться самостійно, поза заняттями, коли можуть обирати їх за власним бажанням.
Важливо, щоб обидві мети доповнювали одна одну й забезпечували засвоєння дошкільнятами певних знань.
Наприклад, навчальна мета гри «Що котиться, що не котиться?» — навчити дітей розпізнавати предмети за формою (куб, куля), звернути їхню увагу на властивості предметів. Ставиться нібито лиш ігрове завдання — спритно докотити предмет до риски, але зробити це зможе тільки та дитина, яка вміє розпізнавати куб та кулю й розуміє, що до риски докотиться лише куля. Отже, засвоєння програмового змісту стає умовою досягнення ігрової мети.
Кожна дидактична гра містить конкретне завдання і, щоб виконати його, потрібно долати труднощі, самостійно діяти в певній ситуації або з певними предметами, набуваючи власного діяльнісного та чуттєвого досвіду.
Істотною ознакою дидактичної гри є ігровий задум. Він зацікавлює дітей, збуджує їхню активність, викликає бажання грати. Ігровий задум часто закладений у самій назві гри і є її початком. Так, у грі «Відгадай, що в торбинці» цей задум полягає в тому, щоб намацати рукою якусь іграшку в торбинці й назвати її. Дидактична гра має певні правила, які водночас виконують важливу роль — визначають характер та спосіб ігрових дій, організують і визначають поведінку та взаємини дітей у грі. Використовувані правила є критерієм правильності ігрових дій, їх оцінки. Висловлювання дітей «Він грає не за правилами» передає їхнє ставлення до правил гри як до чогось сталого, що не можна порушити. Засвоєння дошкільнятами правил та їх виконання сприяють вихованню самостійності, забезпечують самоконтроль і взаємоконтроль у грі.
Ігрові дії — це дії, що їх виконують діти під час гри. Чим вони різноманітніші, тим більше дітей бере участь у грі й тим цікавіша сама гра. В іграх малят — це постійні переставляння, перекладання, складання предметів, порівняння їх, добір за кольором, розміром, розкладання картинок тощо. Ігрові дії старших дітей уже складніші: вони потребують взаємозв’язку того, що роблять одні й інші, послідовності, черговості.
Фіналом дидактичної гри є певний результат. Ним, зокрема, може бути відгадування загадок, виконання певних доручень та ігрових завдань, прояви кмітливості, що сприймаються дошкільнятами як досягнення. Для вихователя результат гри завжди є показником успіхів дітей у засвоєнні знань, у розумовій діяльності, в характері її стосунків з партнерами.
Результатом дидактичної гри, крім правильно виконаного завдання, є й задоволення, яке вона дає її учасникам.
Своєрідність дидактичної гри полягає в тому, що взаємини вихователя з дітьми мають суто ігровий характер. Дорослий — або учасник гри, або її організатор. Дошкільнята часто виконують ту або іншу роль, визначену змістом гри, та обумовлюють ігрові дії. Візьмемо для прикладу гру «Крамниця». Її пізнавальний зміст такий: діти-покупці повинні дати опис того, що вони хочуть придбати, а діти-продавці — за описом визначити цю річ. Ігрові дії: спостереження, розглядання предметів, опис їх, порівняння з іншими. Ігрові правила: покупець вибирає певний предмет, ввічливо звертається до продавця, описує цей предмет (його ознаки) і платить гроші; продавець уважно слухає, не перебиваючи, знаходить предмет і пакує його.
Отже, дидактична гра — це практична діяльність, у якій діти використовують набуті знання. Вона створює життєві умови для різноманітного застосування цих знань, активізації розумової діяльності. Тут також виявляються помилки, які припустили діти, й труднощі, з якими вони стикаються. Вихователь допомагає виправити і подолати їх.
Хоча багато дидактичних ігор не вносять нічого нового у знання дошкільнят, проте вони навчають застосовувати їх в інших умовах або містять розумове завдання, розв’язання якого потребує різноманітних форм розумової діяльності. Скажімо, дітям уже відомі ознаки різних пір року, але в дидактичній грі «Пори року» від них вимагається вміння класифікувати сезонні явища, узагальнювати конкретні прояви й визначати узагальнюючі поняття: весна, літо, осінь, зима.
Дидактична гра ефективно допомагає долати відставання у розумовій діяльності в деяких дітей. Організовуючи індивідуальну гру з дитиною, педагог створює сприятливі умови для спілкування з нею, з’ясовує причини недостатньої сформованості певних розумових дій і за допомогою багаторазового вправляння підвищує рівень її розвитку; сприяє формуванню правильних взаємин між дітьми, вмінню разом грати, підпорядковувати свої інтереси інтересам колективу, допомагати одне одному, радіти з успіхів інших.
Окрім того, дидактична гра сприяє розвиткові ініціативи. Ігри типу лото, доміно тощо використовуються самостійно й позитивно впливають на розвиток організаторських здібностей.
Керівництво дидактичними іграми потребує великої педагогічної майстерності й такту, позаяк, вирішуючи у грі й через гру низку завдань, вихователь має зберегти її як діяльність цікаву, близьку дітям. Для цього він має, насамперед, дібрати відповідний дидактичний матеріал: іграшки, картинки, різні предмети. Нагадуємо: у кожному дитячому садку і в групі потрібно мати дидактично обладнану ляльку — з усіма речами вжитку: з білизною, з верхнім та нижнім одягом, головними уборами, взуттям, постільною та столовою білизною тощо. Всі ці речі мають бути певних кольорів, виготовлені з різного матеріалу, відповідати своєму призначенню й піддаватися зусиллям дитячих рук.
Завдяки розмаїттю кольорів та матеріалів створюються значні можливості для гри з лялькою, розвитку дитячого мовлення; простота й доцільність прикрас формує естетичний смак, зручність пристосувань сприяє урізноманітненню дій з предметами, розвиткові самостійності.
Крім ляльок, використовують іграшки: транспорт, тварини, птахи, посуд тощо. Вони є обов’язковими атрибутами ігор з «чарівною» торбинкою, «Крамниця», ігор-загадок, коли за описом треба відгадати іграшку або ж дібрати іграшки в певному порядку.
Своєю барвистістю, чіткістю розмірів та форм народні дидактичні іграшки приваблюють малят. До них належать кольорові кульки, мотрійки, конуси, грибки, кільця, коробочки, башточки тощо. У дитсадку в кожній групі мають бути картинки та серії картин. Бажано, щоб на них було зображено не лише живу істоту, а й довкілля, умови життя.
У дидактичній грі можуть широко використовуватися і звичайні предмети вжитку, а також природний матеріал: листя, квіти, плоди, насіння, камінці, пісок, вода тощо.
Водночас чимало словесних ігор проводиться без іграшок та матеріалів. Вони ґрунтуються на використанні лексики та уявлень, наявних у дітей. Це ігри-загадки, ігри на протиставлення, класифікацію тощо.
Особливе місце серед дидактичних ігор посідають настільно-друковані ігри та настільні. У кожній із них зазначено зміст, правила, ігрові дії, кінцівку; всі елементи гри взаємопов’язані (розрізні картинки, кубики з картинками, лото, доміно, шашки, шахи). Ці ігри сприяють розширенню уявлень дітей про предмети вжитку, об’єкти та явища природи, про якості та властивості різних предметів; ознайомлюють з різними формами, кольорами, величинами, вдосконалюють координацію рухів, розвивають у дітей спритність та окомір. Виконання правил потребує від гравців певних трудових зусиль, уміння поєднувати свої дії з діями інших учасників.
У керівництві дидактичною грою чільне місце посідає визначення її змісту й завдань, які ставить вихователь. Плануючи роботу з дошкільнятами, він передбачає й ті дидактичні ігри, які можна використати у творчих іграх. Необхідно також продумати й визначити місце, роль і зв’язок ігор зі змістом занять, з іншими прийомами навчання та виховання дітей. Дібравши ігри, які відповідають програмовому змісту, потрібно чітко з’ясувати, які результати бажано одержати за допомогою дидактичної гри, оскільки від цього часто залежать оформлення задуму, ігрові дії, зміст і формулювання правил, хід гри. Наприклад, у грі для дітей 4-го року життя «Хто як кричить?» може стояти таке завдання: з’ясувати, чи знають діти голоси тварин. Ігровий зміст буде спонукати малюків більше дізнатися про тваринний світ, і гра в цьому разі використовується вихователем для пробудження інтересу в дітей. Водночас можна поставити й інше завдання: вправляти дітей у звуковимові. Отже, одна й та сама за змістом гра може слугувати для вирішення всебічних завдань, причому нове завдання надає їй нового змісту, робить новою і цікавою для дітей.
Визначивши основні завдання і програмовий зміст, вихователь оформляє ігровий задум, передбачає ігрові дії, тобто робить гру грою завдяки задуму, викликає активний інтерес дітей до неї. З виникненням особистого зацікавлення в дитини з’являються активність і творчі думки, дії і переживання — всі ті прояви, без яких гра як специфічна діяльність неможлива.
Малятам у дидактичній грі подобається сама дія, гальмування в них значно слабше, ніж збудження, безпосередня наочність діє сильніше, ніж слово, а тому доцільніше поєднати пояснення правил з показом дії, так званим «пробним ходом». Правила гри малим дітям не повідомляють усі одразу — вони чергуються з ігровими діями, вихователь обмірковує їхню послідовність.
Щодо дітей старшого дошкільного віку, то правила мають більш узагальнений характер, проте їх треба чітко сформулювати. Якщо для молодших дітей правило дидактичної гри безпосередньо пов’язують з показом дії, то для старших дітей це не обов’язково, оскільки вони здатні запам’ятати правило й уявити його роль у грі. Старші дошкільнята здатні гальмувати безпосередній інтерес, а тому можна одночасно повідомляти їм кілька взаємопов’язаних правил. Якщо в дітей 4-го і 5-го років життя одне правило регулює поведінку і спосіб дії всіх дітей, то для старших дошкільнят в одній грі можуть співіснувати різні за змістом правила для різних учасників гри. Наприклад, в іграх-загадках правила для дітей, які загадують ці загадки, одні, а для дітей, які їх відгадують, — інші. Проте всі вони організують поведінку дітей у грі. Найчастіше в дидактичній грі існують правила, які зобов’язують дітей: діяти по черзі, відповідати, коли запитують, слухати товариша, не заважати грати іншим, дотримувати правил, визнавати свої помилки тощо.
Проводячи дидактичну гру, педагог має враховувати індивідуальні особливості вихованців: комусь загадати важчу загадку, а комусь — легшу; сором’язливу дитину потрібно підбадьорити, а ту, яка недостатньо володіє мовою, частіше залучати до розмови, повторення правил тощо й у такий спосіб розвивати її мовлення. Щоб виконати цю вимогу, доцільно вже під час підготовки та продумування гри визначити дітей, на яких треба звернути особливу увагу: одних залучити до активної ролі, в інших, навпаки, дещо стримати ініціативу, щоб їх не наслідували, коли гра розгортається жваво. Педагог, особливо не дуже досвідчений, бачить жвавих і моторних дітей, але ж він має залучити до активної участі й сором’язливих. Вихователь має спрямовувати гру, проте робити це треба ненав’язливо.
Малі діти ще не можуть самі провести дидактичну гру, реалізувати задум в ігрових діях, дотримуватися змісту, самостійно йти за правилами й керуватися ними. Вихователь, організатор-гравець, лише керує нею через роль, правила і через «пробний хід». Від нього вимагається вміння розпочати гру й викликати в дітей зацікавлення нею, бажання грати.
Уже від самого початку гри — у повідомленні задуму й змісту — дуже важливі образна лаконічна мова вихователя, чуйна увага до дітей. Повідомляючи дошкільнятам правила гри, педагог формулює їх коротко й виразно, робить «пробний хід». В іграх зі старшими дітьми (якщо тут є елемент змагання) можна запропонувати комусь повторити правила. Необхідно дати малюкам змогу зрозуміти, що недостатнє засвоєння правил впливає на хід і результат гри.
У процесі гри велике значення мають темп і ритм. Повільний хід, тривале очікування черги призводять до втоми, а занадто швидкий темп збуджує дітей, спричиняє нечіткість ігрових дій або й сварки. Вихователь, беручи участь у грі, встановлює той жвавий темп, який не викликає поспіху й водночас неважкий для дітей. Виступаючи в ролі гравця, він не перестає бути педагогом, спрямовує гру репліками, запитаннями, непомітно підтримує ініціативних дітей і зусилля слабших, створює умови для вияву самостійності. Своїми діями, виконанням правил подає приклад вихованцям, оцінює неправильні дії і запобігає їм. Однак не кожна гра потребує оцінки як такої, бо вона вже є в самому результаті. Аналіз може зруйнувати настрій дітей, знизити ігровий інтерес. Особливо потрібно бути обережними щодо оцінювання гри, якщо вона має сюжетний характер і діти виступають у певних ролях. Тож, оцінюючи гру, вихователь має підтримувати радість від неї в усього колективу або групи дітей.
Аналіз дій дітей, від яких залежить результат гри, можна проводити зі старшими дошкільнятами, якщо дидактична гра спортивного характеру або типу «шашки».
Закінчуючи гру, педагог підтримує зацікавлення до подальших ігор: «Наступного разу ми гратимемо ще цікавіше…»
Кожна гра може мати кілька варіантів, які поступово ускладнюють залежно від результатів розв’язання завдань. Знаючи вимоги програми й особливості дидактичної гри, вихователь створює нові ігри, вводячи їх до переліку педагогічних засобів.
Кожну гру повторюють кілька разів, а також можуть проводити діти самостійно. Такі ігри вихователь непомітно заохочує, допомагаючи дітям.